- психогностична проблема, що стосується відповідності психічного

Сучасна психологія предстаявляє собою розгалужену систему наукових психологічних дисциплін та галузей. За спрямованістю діяльності психологів на пізнання, дослідження або перетворення психіки доцільно виділяти три великі групи галузей – теоретичну, науково-прикладну та практичну психологію.

Практична психологія функціонує як система спеціальних психологічних служб, спрямованих на надання безпосередньої допомоги людям у вирішенні їхніх психологічних проблем.

До практичної психології належать: психологічна служба сім’ї та соціального захисту населення, психологічна служба системи освіти, психологічна служба системи охорони здоров’я, практична юридична та пенітенціарна психологія, практична педагогічна психологія, практична психологія праці та профорієнтації, соціально-психологічна служба в армії і т.ін.

Останні два етапи розвитку психології – це вже наукова психологія, коли вона виборола право на самостійне існування. В цей час склалась сукупність

БІХЕВІОРИЗМ – напрям, який предметом психологічного дослідження вважає тільки те, що відповідає методам об’єктивного вивчення. Насамперед це поведінка – сукупність зовнішніх дій людини і тварини, ланцюг реакцій на зовнішні стимули.

ГЕШТАЛЬТПСИХОЛОГІЯ – напрям, що висунув програму вивчення психіки як цілісної структури – гештальта. Головним положенням цієї школи є положення, що гештальти, як первинні дані психіки, не можуть бути виведені з їхніх компонентів. Навпаки, властивості частин визначаються саме структурою (гештальтом).

ГЛИБИННА ПСИХОЛОГІЯ – напрям, засновником якого був З.Фрейд. Ця школа розглядає психічне життя людини як багаторівневе явище, глибинним рівнем якого є несвідоме, що й визначає в цілому зміст нашої поведінки.

ГУМАНІСТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ – напрям психології, який визначає своїм предметом унікальність особистості, вбачаючи в ній активну свідому істоту, що відповідає за своє життя і прагне до втілення моральних ідеалів. Активність особистості, на думку представників гуманістичної психології, визначається її потребою до зв’язків з іншими людьми, відчуттям необхідності постійного самовдосконалення, пошуку сенсу життя.

ДІЯЛЬНІСНА ПСИХОЛОГІЯ – напрям психології, в якому, по-перше, стверджується, що психіка виникає тільки завдяки діяльності, а, по-друге, що вона є функцією мозку, який в свою чергу теж розвивається в процесі діяльності.

1. Матеріальна основа психіки

Психіка являє собою властивість мозку, а психічна діяльність організму здійснюється за допомогою спеціальних фізіологічних механізмів.

РОЗВИТОК ПОГЛЯДІВ НА ФІЗІОЛОГІЧНУ ОСНОВУ ПСИХІКИ

Р. ДЕКАРТ У XYII ст. французький вчений висунув припущення про те, що нервова система, керуючи життям організму, фунціонує рефлекторно, що різні види діяльності організму є відповідями на ті чи інші подразники та здійснюються завдяки участі певних відділів мозку.

І.М.СЄЧЕНОВ У другій половині XIX ст. у книзі “Рефлекси головного мозку” Сєченов

висунув і обгрунтував думку про те, що всі акти свідомої і несвідомої

психічної діяльності людини за способом свого походження є рефлекси.

В рефлекторному акті виділяються три ланки: перша – подразнення

перетворюється в нервове збудження; друга – на основі процесів збудження і гальмування відбувається переробка інформації й прийняття

рішення; третя – виконуюча ланка, тобто передача команди до виконуючих органів. Об’єднання ланок назвали рефлекторною дугою.

І.П.ПАВЛОВ В першій половині XX ст. Павлов обгрунтував ідеї рефлекторної

роботи вищих відділів головного мозку та винайшов метод об’єк-

тивного дослідження їх функціонування.

Н.А.БЕРНШТЕЙН Обгрунтував ідею зворотного зв’язку при активній регуляції пове-

дінки організму, завдяки чому відбувається співставлення резуль-

тату дії з її попереднім планом. Це регулювання вчений назвав

принципом сенсорної кореляції і виклав його схематично у вигля-

ді рефлекторного кільця.

П.К.АНОХІН В дослідженнях цього вченого стверджується, що рефлекторне кіль- це та принцип корекції є універсальним механізмом саморегулю-

вання всієї складної поведінки тварин і людини, і чим вище рі-

вень розвитку психіки, тим досконаліший механізм саморегуляції.

 

 

БУДОВА НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

НЕРВОВА СИСТЕМА – це інформаційно-регулятивний механізм організму, що складається із великої кількості (у людини біля 100 млрд.) взаємопов’язаних між собою нервових клітин – НЕЙРОНІВ. Різні нейрони виконують різні функції. Одні – РЕЦЕПТОРИ – перетворюють енергію зовнішнього світу в нервові імпульси (електричні розряди, що проходять по нейрону зі швидкістю від 3 до 100 м/с), що є закодованою інформацією про фізико-хімічні властивості оточуючого світу. Інші – СЕНСОРНІ НЕЙРОНИ – проводять збудження від рецепторів до мозку. Треті – МОТОРНІ НЕЙРОНИ – проводять команди мозку до м’язів та залоз внутрішньої секреції. І, нарешті, останні – ІНТЕРНЕЙРОНИ – здійснюють обмін нервовими імпульсами між нейронами.

Нервова система функціонує як єдине ціле, але окремі її функції пов’язані з діяльністю певних її відділів.

---

---

---

---

НЕРВОВА СИСТЕМА

---

---

ПЕРИФЕРІЙНА ЦЕНТРАЛЬНА

---

НЕРВОВА СИСТЕМА НЕРВОВА СИСТЕМА

---

поєднує центральну нервову систему

з рецепторами, м’язами і залозами

---

---

---

СПИННИЙ МОЗОК

поєднує периферійну нервову

---

---

---

систему з головним мозком;

ВЕГЕТАТИВНА СОМАТИЧНА здійснює дуже просту регуляти-

НЕРВОВА СИСТЕМА НЕРВОВА СИСТЕМА вну діяльність

---

---

регулює роботу внутрі- регулює рухи м'язів

---

---

шніх органів та залоз ГОЛОВНИЙ МОЗОК

---

загальна функція головного

---

---

мозку – інформувати про те,

---

СИМПАТИЧНА ПАРАСИМПАТИЧНА що відбувається в навколиш-

НЕРВОВА СИСТЕМА НЕРВОВА СИСТЕМА ньому середовищі та регулюва-

мобілізує енергію заспокоює організм, ти відношення організму з

організму завдяки чому в ньому середовищем

---

---

накопичується енергія

---

В цілому нервова система виконує дві взаємообумовлені функції: взаємодії організму із зовнішнім середовищем (вища нервова діяльність) та об’єднання і регулювання роботи внутрішніх органів (нижча нервова діяльність).

Психічна діяльність базується на такому своєму нейрофізіологічному механізмі як РЕФЛЕКТОРНЕ КОЛО, одні ланки якого забезпечують сприймання подразників, інші перетворюють їх в сигнали, треті – центральні - здійснюють планування, регулювання поведінки, четверті доводять команди центру до м’язів та залоз внутрішньої секреції, п’яті забезпечують зворотній зв’язок, завдяки чому коригуються дії організму.

 

 

Фізіологічним центром психічної діяльності є головний мозок, функціональна організація якого виглядає наступним чином:

1 БЛОК	Енергетичний блок, який підтримує тонус, необхідний для нормальної роботи вищих відділів кори головного мозку (розміщений у мозковому стовбурі)	При пошкодженні функцій першого блоку увага стає нестійкою, з’являється байдужість, сонливість
2 БЛОК	Блок прийому, перероблення і збереження інформації (розміщений у задніх відділах обох півкуль, тім’яні, потиличні та скроневі відділи мозку)	Порушення номальної роботи блоку призводить до втрати чутливості і глибокої втрати чіткості рухів
3 БЛОК	Блок, який забезпечує програмування, регулювання і контроль діяльності (розміщений у лобних долях кори)	Пошкодження блоку призводить до дефектів поведінки, зміни в сфері рухів

У психічному житті людини особлива роль належить лобним долям, пошкодження яких знижує розумові здібності, порушується особистісна сфера людини.

Принципово важливим є те, що головний мозок побудований з двух півкуль – лівої та правої, переробка інформації в яких суттєво відрізняєть ся за своїм змістом

ЗМІСТ ОБРОБКИ ІНФОРМАЦІЇ РІЗНИМИ ПІВКУЛЯМИ
ЛІВА ПІВКУЛЯ	ПРАВА ПІВКУЛЯ
Індуктивна обробка інформації Сприймання абстрактних ознак Послідовна обробка Аналітичне сприймання Сприймання часу	Дедуктивна обробка інформації Сприймання конкретних ознак Одночасна обробка Синтетичне (цілісне) сприймання Сприймання простору

Ліва півкуля – це “формальний логік”, що розрізняє хибні вислювлювання і істинні, це орган рефлексії, свідомості та регуляції довільних дій і когнитивного навчання. Ця півкуля відповідальна також за почуття “ми”, соціальну систему значень. Крім цього, з її роботою пов’язані позитивні емоції та почуття гумору.

Права півкуля в цілому відповідальна за підсвідомі процеси, мимовільну увагу і її розподіл. Тут забезпечується сприймання безперервної картини світу, мимовільна та емоційна пам’ять. Ця півкуля мислить чуттєво, образно, здійснює інтуїтивну перевірку гіпотез. Суттєво, що вона має справу з актуальним часом, діями “тут і тепер”. Права півкуля – це півкуля правди, бо все вона сприймає серйозно. Тому це також півкуля об-раз і депресії.

Загалом, базовою функцією фізіологічної діяльності півкуль головного мозку є формуваня умовних рефлексів на базі рефлексів безумовних.

Нагадаємо, що рефлекси - це закономірні реакції організму на певні подразники, що здійснюються за участю тих чи інших відділів центральної нервової системи.

Якщо безумовні рефлекси з’являються в процесі біологічної еволюції і передаються кожному організму в спадщину, то умовні рефлекси утворюються на основі безумовних рефлексів у процесі індивідуального життя. В основі виникнення умовного рефлексу лежить утворення нового, тимчасового нервового

зв’язку між двома збудженнями (від умовного і безумовного подразника) у ділянках кори великих півкуль головного мозку, замикання шляху між ними.

В цілому, для індивідуальних організмів, що мають нервову систему, з точку зору їх адаптації до навколишнього середовища, головне значення має саме умовно-рефлекторна діяльність. Саме вона дозволяє організмам пристосовуватися до безлічі умов, в яких вони існують. Активність умовно-ре-флекторної діяльності обумовлена наявністю таких нервових процесів як збудження і гальмування. Збудження виникає завдяки впливу зовнішніх і внутрішніх подразників, що призводить мозкові клітини і пов’язані з ними робочі апарати організму в діяльний стан. Гальмування також виникає під впливам зовнішніх та внутрішніх подразників, але результатом цього є пасивний стан нервових клітин та робочих апаратів організму.

Встановлено, що при слабкому напруженні процеси збудження або гальмування іррадіюють, тобто поширюються на інші зони кори головного мозку, при досить сильному напруженні ці процеси концентруються, а при надзвичайно сильному знов іррадіюють. Важливо також ураховувати еффект взаємної індукції в умовно-рефлекторній діяльності головного мозку. Взаємна індукція – це збудження певної ділянки кори, що супроводиться одночасним зниженням збудливості, гальмуванням суміжних ділянок і, навпаки, виникнення гальмування в даній ділянці тягне за собою підвищення збудливості інших ділянок кори.

Коли ми розглядаємо той вплив на умовно-рефлекторну діяльність головного мозку, який здійснюють процеси гальмування, то привертає увагу наявність їх різних видів. Так, всі види гальмування загалом поділяються на безумовне гальмування (зовнішнє, пасивне) та гальмування умовне (внутрішнє, активне).

Безумовне гальмування має такі підвиди, як ЗОВНІШНЄ ГАЛЬМУВАННЯ та ПОЗАМЕЖНЕ ГАЛЬМУВАННЯ.

ЗОВНІШНЄ ГАЛЬМУВАННЯ виникає тоді, коли, наприклад, під час дії умовного подразника раптом починає діяти сильний побічний подразник, за рахунок чого гальмується умовний рефлекс.

ПОЗАМЕЖНЕ ГАЛЬМУВАННЯ виникає в тих випадках, коли умовний подразник занадто сильний. Ефект його дії в такому разі не збільшується, а, навпаки, зменшується.

Умовне гальмування має такі підвиди, як загальне, диференційне, запізнене та охоронне.

ЗАГАЛЬНЕ ГАЛЬМУВАННЯ виникає тоді, коли умовний рефлекс певний час не підкріплюється безумовним подразником. Тоді умовний подразник поступово стає гальмівним.

ДИФЕРЕНЦІЙНЕ ГАЛЬМУВАННЯ виникає тоді, коли один подразник підкріплюється, а інші, близькі до нього подразники, не підкріплюються безумовним подразником.

ЗАПІЗНЕНЕ ГАЛЬМУВАННЯ виникає в тих випадках, коли безумовне підкріплення поступово відтягується в часі. Тоді і умовний рефлекс виникає також пізніше.

ОХОРОННЕ ГАЛЬМУВАННЯ захищає клітини кори великих півкуль від надмірної напруженої діяльності і, тим самим, забезпечує необхідний їм відпочинок у вигляді сну.

2. Психіка та її головні ознаки>

Взагалі, походження психіки пояснюється наступним чином. Психіка сформувалась у процесі взаємодії найпростіших живих істот з навколишнім середовищем, завдякі чому суттєво вдосконалилась регуляція цього процесу, що забезпечило ефективну життєдіяльність тваринного світу. Психіка виникла як необхідний механізм сигналізації, орієнтації, організації поведінки живих істот, що поліпшувало умови їхнього життя. Розвиток психіки здійснювався як доцільний процес і проходив ряд етапів, набуваючи на кожному з них якісно нових ознак (див. рис.1.1):

кишковопорожнинні

черви

комахоподібні

риби, амфібії, рептилії

птахи

мавпи

людина

РЕФЛЕКСИ - проста стереотипна

Таким чином, зазначене вище свідчить про те, що виникнення первісної психіки пов’язане з переходом від допсихічних форм регуляції поведінки – так званих таксисів (тропізмів), властивих рослинним і найпростішим тваринним організмам – до власне психічних, сигнальних форм регуляції поведінки тварин. На найвищих щаблях еволюції тварин певного значення в їх життєдіяльності набувають такі форми розвитку психіки, як научіння та інтелектуальна діяльність.

виявляються ваної на самостійному виробленні

(раптового знаходження рішення) рез мовлення, знаряддя, про-

дукти праці)

Весь розвиток психіки тварин підпоряд- Інтелект мавп якісно

ВІДОБРАЖЕННЯ: 1) у людини воно має активний характер, пов’язаний з пошуком та вибором адекватних умовам середовища способів дій; 2) психічне відображення має випереджувальний характер, забезпечує функцію, передбачену в діяльності та поведінці; 3) кожний психічний акт є результатом дії об’єктивного через суб’єктивне відображення, через людську індивідуальність, що накладає відбиток своєрідності на її психічне життя; 4) у процесі діяльності психічне відображення постійно поглиблюється, вдосконалюється й розвивається.

ПРОЕКТУВАННЯ: 1) основною функцією проектування є впорядкування і гармонізація змістів відображення відповідно до мети дій чи діяльності людини; 2) проектування як процес означає сукупність і послідовність розумових або психомоторних дій, внаслідок яких створюються образи, схеми чи знакові системи.

УПРЕДМЕТНЕННЯ - це елемент свідомості й доцільної діяльності людини. Ця діяльність має три основні форми: 1) матеріальна – до якої входять виробництво, фізична праця тощо, робота, якою людина перетворює і втілює себе в довкілля; 2) психічна – виробництво та інтерпретація змісту відображення, добір цінностей, розумових операцій, переживання і т.ін., що виступає конструктивними елементами будь-якого виробництва; 3) творіння себе самого – розвиток душевних і духовних потенцій, а також усунення різних форм відчуження.

Етап, на якому виникла психіка людини, пов’язаний зі змінами в поведінці людиноподібних мавп та прадавніх людей, що відбулися кілька мільйонів років тому. Це було, як можна собі зараз уявити, тоді, коли наші найдавніші пращури злізли з дерев і зайнялись сумісним мисливством. Тоді ж таки вони навчились видобувати та зберігати вогонь і виробляти прості знаряддя праці. Виник принципово новий процес поведінкової адаптації – пристосування до навколишнього середовища за допомогою праці. Для цього вже були сформовані біосоціальні передумови – здатність до маніпулювання предметами, стереоскопічний зор, скоординований з рухами передніх кінцівок, розвинена шкіром’язова чутливість та набуті навички сумісної діяльності. Все це зумовило якісно новий етап в розвитку психіки майбутньої людини.

Таким чином в процесі соціоантропогенезу сформувався суспільний фактор детермінації людської психіки, а саме поведінка людини стала регулюватись не природними імпульсами її організму, а суспільними вимогами. Що, в свою чергу, сформувало свідомість людини як вищої форми психіки. Змістом свідомості є категоріальне та ціннісноосмислене відображення дійсності.

Якщо порівняти психіку тварин та людей, то в загальному вигляді відмінності між ними мають такий зміст:

До виникнення мови поведінка в тваринному світі обумовлювалась впливом двох джерел: спадково закріпленою програмою та власним досвідом. З появою мови виникло і третє джерело, що формує діяльність людини, – трансляція та засвоєння суспільного досвіду. Тобто, за допомогою мови стало можливим поширювати суспільний досвід серед людей, поширювати без обмеження як в часі, так і в просторі.

По-перше, свідомість – це узагальнений людський досвід відносно оточуючої нас дійсності, це знання про природу та суспільство, а також про внутрішній світ людини. Цей досвід передається від людини до людини і не успадковується. Рівень свідомості знаходиться в прямій залежності від рівня та сукупності засвоєних знань і особистого досвіду людини. Знання, що входять до свідомості особистості, здобуваються людиною в процесі навчання і виховання, завдяки таким психічним процесам, як відчуття, сприймання, мислення, пам’ять (Важливо підкреслити, що суспільно-історичний розвиток сформував у людини потребу в знаннях, які є спонукою, мотивом пізнавальної діяльності).

ходи

Причиною олюд- потреби