МІКРОМОДУЛЬ 4: ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВІ ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ
4.1. Емоції та почуття
Специфічною формою взаємодії організму з довколишнім середовищем є емоції.
ЕМОЦІЇ – ЦЕ ПСИХІЧНИЙ ПРОЦЕС ВІДОБРАЖЕННЯ У ФОРМІ БЕЗПОСЕРЕДНЬОГО ПРИСТРАСТНОГО ПЕРЕЖИВАННЯ ЖИТТЄВОГО СЕНСУ ЯВИЩ ТА СИТУАЦІЙ ЯК ВІДНОШЕННЯ ЇХ ОБ’ЄКТИВНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ДО ПОТРЕБ
ОРГАНІЗМУ (СУБ’ЄКТА)
В житті людини емоції визначають наступне:
– це психічний процес імпульсивної регуляції поведінки людини, що базу-
ється на переживанні нею значущості тих чи інших фактів;
– це оцінка впливу зовнішнього та внутрішнього середовища з позицій задоволення або незадоволення актуальних потреб людини;
– це механізм нагального пошуку поведінки індивіда в визначеній ситуації,
що веде до успіху, з одночасним блокуванням безперспективної поведінки.
Емоції охоплюють усі психічні процеси та стани людини, оскільки виступають як внутрішня мова, як система знаків, сигналів, завдяки яким ми дізнаємось про життєве значення того, що відбувається довкола.
Важливим також є те, що емоції включають в себе: 1) суб’єктивне переживання; 2) внутрішню реакцію певних систем організму, особливо реакцію автономної нервової системи, серцево-судинної, дихальної і інш.; 3) думки про емоції, та ситуації, що їх викликають; 4) зовнішні виразні рухи, що можна помітити у виразі обличчя (міміка), рухах тіла (пантоміміка); 5) схильність до певних дій.
Емоції людини виконують наступні функції:
– СИГНАЛЬНА ФУНКЦІЯ – завдяки емоціям ми дізнаємось про значущі для нас події, про те, що відбувається навколо;
– РЕГУЛЯТИВНА ФУНКЦІЯ – забезпечує направу і інтенсивність поведінки людини;
– ЕКСПРЕСИВНА ФУНКЦІЯ – виражає внутрішні переживання індивіда в зовнішній формі – міміці, жестах, особливостях мовлення та т.інш.;
– КОМУНІКАТИВНА ФУНКЦІЯ – за допомогою емоцій ми спілкуємось один з одним.
В житті людини велике значення мають не тільки безпосередньо емоції, а й такий їх специфічний прояв як почуття. Обидва явища хоч і існують в єдності, все ж мають суттєві відміності.
|
ЕМОЦІЇ |
ПОЧУТТЯ |
|
Емоції – це реакції, які викликаються певними епізодичними впливами або внутрішніми станами організму. |
Почуття – це стале емоційне ставлення до різних сторін оточуючої дійсності. |
|
Емоції – це прості переживання, пов’язані з задоволенням або незадоволенням органічних потреб. |
Почуття пов’язані з вищими духовними потребами, що виникли в ході історичного розвитку людства. |
|
Емоції – пов’язані з першою сигнальною системою. |
Почуття пов’язані з другою сигнальною системою. |
Таким чином, почуття більш складні афективні утворення, ніж емоції. Але розглядати емоції як нижчі, а почуття як вищі прояви афективності було б занадто спрощено. Діалектичне взаємовідношення між емоціями і почуттями можна охарактеризувати наступним чином. Емоції – це фаза виникнення і визрівання почуттів, момент їх перебігу. В свою чергу, почуття є фазою розкриття, виявлення і демонстрації емоцій. Тобто почуття – це в означеному сенсі є рівень розвитку емоційного процесу.
Емоційні явища відрізняються між собою за багатьма параметрами: за якістю, інтенсивністю, тривалістю, усвідомленістю, глибиною, генетичним походженням, складністю, умовами виникнення, функціями, дією на організм. На цій основі виділяють наступні види емоційних явищ:
|
ВИДИ ЕМОЦІЙНИХ ЯВИЩ ТА ЇХ ПАРАМЕТРИ |
|
|
ЕМОЦІЯ – це безпосереднє ситуативне, тимчасове відображення пристрасного переживання людиною ставлення до предметів, подій і явищ навколишнього світу, які мають для неї суб’єктивну значимість. Переживання емоцій пов’язане з задоволенням або незадоволенням людиною її актуальних потреб. Емоція – це душевне хвилювання, душевний рух. На біологічному рівні це сигнал до переключення від автоматичної підтримки фізіологічної рівноваги організму до активної орієнтовної діяльності, що виконує функцію пошуку нових умов для адаптації. |
Емоцією називається, наприклад, не саме почуття до музики, а стан насолоди, яке переживає людина, слухаючи музику в даний момент. |
|
ПОЧУТТЯ – більш стале і довготривале емоційне явище, яке полягає у своєрідному та стійкому переживанні ставлення людини до оточуючого світу. Почуття мають чітко вираженний предметний характер, оскільки людина не може переживати почуття взагалі, вони переживаються по відношенню до певних об’єктів та явищ, формуються в процесі задоволення складних суспільних потреб. |
Характеризуються соціальністю – пов’язані з задоволенням суспільних потреб, предметністю – стійке ставлення людини до певних предметів та явищ. |
|
АФЕКТ – психологічний стан, в основі якого лежить сильне, відносно короткочасне емоційне переживання. Це реакція на екстремальну ситуацію. Відмінними рисами афекту є його ситуативність, узагальненість, велика інтенсивність, незначна тривалість, бурхливість. |
Характеризується значними змінами в свідомості, втратою самоволодіння, змінами всієї життєдіяльності організму. |
|
НАСТРІЙ – загальний, відносно невеликий за інтенсивністю, емоційний стан людини, що характеризує її життєвий тонус протягом певного часу. Йому властива дифузність, відсутність чіткого зв’язку з обставинами дійсності. |
Характеризується підсвідомістю та слабкою виразністю. Може бути радісним, сумним тощо. |
|
СТРЕС – сильне емоційне збудження, а також сукупність стереотипних, філогенетично запрограмованих неспецифічних реакцій усього організму, що робить можливим підвищену фізичну активність. Виникає в скрутних, несподіваних та небезпечних ситуаціях. |
Сильні стреси порушують вегетатику, дезорганізують психіку, слабкі спонукають до дуже складної діяльності. |
|
ПРИСТРАСТЬ – стійке, глибоке та сильне емоційне праг- нення людини до певного об’єкта. |
Максимальний інтерес до предмета пристрасті. |
Звертає на себе увагу також поділ емоцій на активні або стенічні та пасивні або астенічні.
В багатоманітності емоційної сфери життєдіяльності людини виділяється така група емоцій, яка за своїм змістом може розлядатись як фундаментальна. Це емоції, на основі яких формуються всі інші емоційні стани і до них відносяться (за К. Ізардом):
ІНТЕРЕС-ХВИЛЮВАННЯ – позитивна емоція, яка сприяє розвитку навичок і вмінь, засвоєнню знань, мотивованого навчання, творчих спрямувань. Вибіркове ставлення особистості до оточуючих об’єктів завдяки їх певному життєвому значенню та емоційній привабливості.
РАДІСТЬ – позитивне емоційне збудження, яке пов’язане з можливістю достатньо повного задоволення актуальної потреби, ймовірність чого до цього моменту була незначна або невизначена.
ГОРЕ-СТРАЖДАННЯ – негативна емоція, яка пов’язана з одержанням інформації про неможливість задоволення важливої життєвої потреби, а також можливими життєвими втратами. Найчастіше протікає у формі емоційного стресу і має астенічний характер та супроводжується упадком духу, відчуттям одинокості, покинутості, нерозуміння оточуючими, особистої непотрібності.
ГНІВ – емоція (негативна за знаком) викликана раптовою появою серйозної перешкоди на шляху задоволення надзвичайно важливої для суб’єкта потреби, а також в разі розходження поведінки іншої людини з нормами етики, моралі. Прояв гніву виглядає насупленими бровами, відтопиреними губами, виставленою вперед нижньою губою, стиснутими кулаками, сильною жестикуляцією. Може протікати у формі афекту (вибуху гніву). Має стенічний характер.
ПРОВИНА (КАЯТТЯ)– негативна емоція, яка виникає як результат розбіжностей між очікуваною та реальною поведінкою, а також в разі порушень, які неспівпадають з моральними, естетичними або ідеологічними принципами та установками суб’єкта, особливо в ситуаціях, в яких людина відчуває особисту відповідальність. Провина – це засудження своїх вчинків та самого себе, може супроводжуватися почуттям каяття та зниженням самооцінки.
ОГИДА – негативна емоція, змістом якої є бажання “звільнитись від чогось або когось”. Може виникати разом з емоцією гніва.
ПРЕЗИРСТВО – негативна емоція, яка виникає в міжособистісних взаємовідносинах і виявляється в неможливості прийняття однією людиною поглядів, поведінки, життєвих позицій іншої людини як значимих. Це “холодна” емоція, що веде до деперсоналізації іншої людини або цілої групи, втрати ними значущості для інших та переживанням іншими своєї переваги. Презирство, може з’являтись разом з гнівом та огидою і це зветься “ворожою триадою”.
СТРАХ – негативна емоція, яка проявляється при одержанні суб’єктом інформації про можливу втрату для його життєвого благополуччя, про реальну або уявну небезпеку, яка йому загрожує. Вважається найсильнішою негативною емоцією, яка може паралізувати людину, або мобілізувати її енергію.
СОРОМ – негативна емоція, яка виражається в усвідомленні невідповідності особистих думок, вчинків і зовнішності не тільки очікуванням оточуючих, а й особистим уявленням про належні думки, поведінку і зовнішній вигляд. Пов’язана з прогнозуванням засуждення або різкої негативної оцінки в свій адрес з боку оточуючих.
ЗДИВУВАННЯ – швидкоплинна емоційна реакція на особливості об’єкта спостереження. Виникає раптово, пов’язана з парадоксальним фактом або явищем і відволікає увагу від інших об’єктів. Не має чіткого вираження позитивного або негативного знака.
ІНДИВІДУАЛЬНІ ЕМОЦІЙНІ ПРОЯВИ: індивідуальні емоційні прояви визначаються такими рисами як ЕМОЦІЙНА ЗБУДЛИВІСТЬ, ЕМОЦІЙНА ІМПУЛЬСИВНІСТЬ І АФЕКТИВНІСТЬ, ЕМОЦІЙНА СТІЙКІСТЬ, СИЛА, ТЕМП І РИТМ ЕМОЦІЙНИХ РЕАКЦІЙ, ЕМОЦІЙНИЙ ТОНУС.
Можна вказати наступні варіанти сполучення вказаних рис:
– велика емоційна збудливість поєднується з великою емоційною стійкістю;
– велика емоційна збудливість поєднується із слабкою емоційною стійкістю;
– слабка емоційна збудливість поєднується з великою емоційною стійкістю;
– слабка емоційна збудливість поєднується із слабкою емоційною стійкістю.
За індивідуальними емоційними проявами розрізняють декілька емоційних типів людей, а саме.
Збудливі емоційні натури, які дуже легко „запалюються” під впливом подразників. Для таких натур характерна поривчастість, імпульсивність, яка часто переходить в афект.
Сентиментальні натури, що характеризуються схильністю до споглядання. Світ для них відображається наче через призму переживань і емоційних станів. Ці натури чутливі і пасивні: їх почуття не викликають активної діяльності, світ їх переживань мовби замкнений в самому собі.
Пристрасні натури, що виключно дійові, проявляють прагнення і відданість улюбленій справі, вони живуть багатим і напруженим, емоціонально насиченим життям. У них завжди є предмет пристрасті. Це люди глибоких, великих почуттів.
Холодні натури. Їх інколи називають “людьми холодного розрахунку”. Це люди, у яких почуття, емоції проявляються в такій мінімальній мірі, що практично майже не мають впливу на їх поведінку, вчинки і дії.
ВИДИ ПОЧУТТІВ
Залежно від спрямованості особистості, почуття поділяють на:
МОРАЛЬНІ – переживання людиною її ставлення до інших людей, суспільних явищ та процесів;
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ – почуття, пов’язані з пізнавальною, інтелектуальною діальністю;
ЕСТЕТИЧНІ – почуття прекрасного, особливо яскраво виявляється в сприйманні та ставленні до творів мистецтва, явищ природи та суспільного життя;
ПРАКСИЧНІ – почуття, пов’язані з виконанням людиною певної діяльністі.
4.2. Воля
ВОЛЯ – ЦЕ СВІДОМА ОРГАНІЗАЦІЯ І САМОРЕГУЛЯЦІЯ ЛЮДИНОЮ СВОЄЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПОВЕДІНКИ, СПРЯМОВА НА ПОДОЛАННЯ ТРУДНОЩІВ ПРИ ДОСЯГНЕННІ ПОСТАВЛЕНИХ ЦІЛЕЙ.
Воля як характеристика свідомості й діяльності виникла разом з виникненням суспільства і трудової діяльності;
Воля є важливим компонентом психіки людини, нерозривно пов’язаної з мотивами, пізнавальними та емоційними процесами;
Вольові дії за своєю природою причинно зумовлені, виникають в процесі активної взаємодії з середовищем;
Вольові властивості (якості) особистості являють собою стійкі психічні утворення;
Вольова активність має складну психологічну структуру і включає в себе 1) ставлення до зовнішніх впливів; 2) мотивацію; 3) свідому саморегуляцію.
ФІЗІОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ВОЛІПодразники зовнішнього світу і сигнали, які надходять від внутрішніх органів, викликають збудження відповідних ділянок мозку. Виникле збудження поширюється до моторної зони, приводить в діяльний стан численні нервові зони. Вольовий процес здійснюється до тих пір, поки в корі головного мозку наявне відповідне джерело збудження. В підтримці цього джерела велика роль належить ретикулярній формації, яка відсіює, не пропускає до кори непотрібні в даний час імпульси та підживлює енергією збудженої зони.
Вольове регулювання поведінки здійснюється за попередньо складеною програмою. Порівняння досягнутого результату з наміченою програмою здійснюється в лобових долях кори головного мозку, руйнування яких приводить до абулії (хворобливому безвіллю).
Фізіологічною основою вольових дій є складна взаємодія першої і другої сигнальних систем. Але провідне місце в цьому процесі належить другій сигнальній системі. Тому слово і відіграє надзвичайно велику роль в вольовій регуляції.
Воля виявляється тільки в довільних діях, тому їх слід відрізняти від дій мимовільних. Останні мають імпульсивний характер, не усвідомлюються або недостатньо усвідомлюються, здійснюються без раніше поставленої мети і усвідомлення вольового напруження. До таких дій відносяться також звичні дії, які здійснюються без довільних зусиль, на основі раніше закріплених стереотипів. Це дії по шаблону, за інерцією.
Власне вольовими діями людини називаються дії, скеровані на досягнення свідомо поставлених цілей і такі, що пов’язані з подоланням труднощів. Суттєво, що це дії розумові, тобто базуються на мові та мислені і завжди більш-менш сплановані.
КЛАСИФІКАЦІЯ ВОЛЬОВИХ ЯКОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ
ПЕРВИННІ (БАЗАЛЬНІ) вольові якості особистості: СИЛА волі, ЕНЕРГІЙНІСТЬ, НАПОЛЕГЛИВІСТЬ, ВИТРИМКА, СМІЛИВІСТЬ тощо;
ВТОРИННІ (ХАРАКТЕРОЛОГІЧНІ) вольові якості особистості: ХОРОБРІСТЬ, РІШУЧІСТЬ, УПЕВНЕНІСТЬ У СОБІ, САМОВОЛОДІННЯ тощо;
ТРЕТИННІ (МОРАЛЬНО-ЦІННІСНІ) вольові якості особистості: ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ПРИНЦИПОВІСТЬ, ОБОВ’ЯЗКОВІСТЬ, ІНІЦІАТИВНІСТЬ, ДІЛОВИТІСТЬ тощо.
СТРУКТУРА ВОЛЬОВОГО АКТУ
МОТИВАЦІЯ ВОЛЬОВОГО ВЧИНКУ. Під мотивацією в психології розуміють три відносно самостійних види психологічних явищ. Це ДЖЕРЕЛО АКТИВНОСТІ: мотитивація пояснює, чому виникає стан активності, які потреби спонукають суб’єкта до діяльності. Це СПРЯМОВАНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ: вибір того, на що направити поведінку людину. Це ЗАСОБИ САМОРЕГУЛЯЦІЇ: до них відносяться емоції, бажання, потяги тощо.
ЛАНКИ ВОЛЬОВОГО АКТА: потяг або бажання, боротьба мотивів, прийнятя рішення, виконання. ПОТЯГ або БАЖАННЯ: перше – це мотив діяльності, який являє собою ще недиференційовану, недостатньо чітко усвідомлену потребу; друге як мотив діяльності характеризуються достатньою усвідомленістю потреби. БОРОТЬБА МОТИВІВ – одне бажання протиставляється іншому бажанню, стикається з ним. ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ, тобто вибирається певна мета і спосіб її досягнення. ВИКОНАННЯ – рішення переходить у дію.
ВОЛЬОВЕ ЗУСИЛЛЯ. Це форма емоційного стресу, яка мобілізує внутрішні ресурси людини (пам’ять, мислення, уяву тощо), створює додаткові мотиви до дії, які відсутні або недостатні. Загальмовує дію одних і підсилює дію інших мотивів. Мобілізує людину на подолання зовнішніх перешкод. Перемога над лінощами, страхом, втомою в результаті вольового зусилля дає значне емоційне задоволення, переживається як перемога над собою. Звичка здійснювати вольове зусилля стає обов’язковою умовою формування стійкого характеру.
ВОЛЬОВІ ЯКОСТІ ОСОБИСТОСТІ
ЦІЛЕСПРЯМОВАНІСТЬ – полягає в умінні людини керуватися в своїх діях і вчинках загальними і стійкіми цілями, обумовленими її твердими переконаннями.
Недостатня ж цілеспрямованість, яка свідчить про слабовілля людини, характеризується відсутністю у неї стійких загальних цілей і схильністю у зв язку з цим легко піддаватися випадковим спонуканням, бажанням.
ПРИНЦИПОВІСТЬ – полягає в умінні людини керуватися в своїх вчинках стійкими принципами, переконаннями в доцільності певних моральних норм поведінки, які регулюють взаємовідносини між людьми.
САМОСТІЙНІСТЬ – Полягає в умінні обходитися в своїх діях без чужої
допомоги, а також в умінні критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань.
ІНІЦІАТИВНІСТЬ – характеризується умінням всупереч сформованим у особистості стереотипам находити нові, нешаблонні рішення і засоби їх досягнення.
Несамостійність і безиніціативність волі особливо виразно виступають у формі навіюваності і негативізму, який являють собою яскравий прояв слабовілля людини. Навіюваністю називають схильність людини легко піддаватися чужим впливам, пропозиціям або порадам, приймати і виконувати їх без достатньої об’єктивної підстави. Негативізм проявляється в схильності людини відкидати сторонні впливи, діяти всупереч ним, незважаючи на відсутність доступних об’єктивних підстав для цього.
ВИТРИМКА
– характеризується вмінням людини гальмувати небажані спонукання і не допускати дій, що перешкоджають досягненню поставленої мети.Нестриманій людині важко загасити виникле бажання подолати недоречний сором, подолати втому або затаїти зовнішній вияв своїх переживань.
РІШУЧІСТЬ – полягає в умінні активно викликати дії, потрібні для переборення труднощів, енергійно діяти і досягати кінцевої мети.
Нерішучість, що є проявом слабкої волі, виявляється в тому, що людина приймає рішення або надто повільно, або ж навпаки, дуже поквапливо.
НАПОЛЕГЛИВІСТЬ – полягає в умінні активно викликати дії, потрібні для переборення труднощів, енергійно діяти і досягати мети до кінця.
Ненаполегливі люди можуть с самого початку виявити навіть велику енергію, однак вони швидко начинають її послабляти, “видихаються” і припиняють свої дії.
ОРГАНІЗОВАНІСТЬ – полягає в умінні людини керуватися в своїй діяльності твердо наміченим планом.
ДИСЦИПЛІНОВАНІСТЬ – свідоме підкорення своєї поведінки загальноприйнятим нормам, установленому порядку.
СМІЛИВІСТЬ – вміння побороти страх і йти на виправданий ризик заради досягнення мети, не дивлячись на небезпечність для особистого благополуччя або навіть життя.
Якщо ступінь вольового розвитку характеризує динамічну сторону волі (з якою силою вона проявляється, наскільки стійка, які сторони діяльності охоплює), то рівень – моральну сторону, яка визначається рівнем мотивації поведінки особистості.
1-й тип Позитивна Сильна Стійка Широка
2-й тип Позитивна Сильна Стійка Вузька
або Позитивна Сильна Нестійка Широка
або Позитивна Сильна Нестійка Вузька
3-й тип Позитивна Слабка Стійка Широка
4-й тип Негативна Слабка Стійка Широка
5-й тип Негативна Сильна Стійка Вузька
або Негативна Сильна Нестійка Широка
або Негативна Сильна Нестійка Вузька
6-й тип Негативна Сильна Стійка Широка
ВИХОВАННЯ ВОЛІ
ВИХОВАННЯ ВОЛІ – ЦЕ ПО СУТІ ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ В ЦІЛОМУ, А НЕ ЯКОЇСЬ ОДНІЄЇ ЇЇ ЯКОСТІ
ВИХОВАННЯ ВОЛІ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ПРАВИЛЬНОГО СПОЛУЧЕННЯ СВІДОМОГО ПЕРЕКОНАННЯ ЛЮДИНИ, В ПЕРШУ ЧЕРГУ ДИТИНИ, З ОРГАНІЗАЦІЄЮ ВИМОГ ДО ЇЇ ПОВЕДІНКИ
Справжні дійові вимоги характеризуються тим, що їх виконання або невиконання реально впливає на життєві відносини людини, на її взаємини з оточуючими людьми, а також на її ставлення до самої себе.
Свідоме переконання людини повинно органічно поєднуватися з організацією її практичного досвіду здійснення вольових дій, вчинків.
Позитивне значення для виховання волі мають передусім свідомі цілеспрямовані вправи у здійсненні вольових дій, тобто вправи, пов’язані с свідомим прагненням людини навчитися володіти собою, опанувати вольові способи поведінки.
В цілому, виховання волі у людини відбувається як єдиний процес, у якому моменти усвідомлення, переконування і виправлення, набування досвіду взаємопов’язані та взаємозумовлені.